Сьогодні видатному українському та вірменському кінорежисеру зі світовим ім'ям - Сергію Параджанову виповнилось б 95 років

Відомий кінорежисер та сценарист Сергій Йосипович Параджанов  народився 9 січня 1924 року, сам про себе режисер казав, що він: «вірменин, який народився у Тбілісі і сидів у російській в’язниці за український націоналізм».

Обдарована та непересічна особистість, Сергій Параджанов залишив яскравий слід у світовому кінематографі. Він був і режисером, і сценаристом, актором, художником, скульптором, і композитором, костюмером, гримером та хореографом. За своїх вчителів Параджанов вважав Олександра Довженка та Андрія Тарковського. Великий інтерес викликає й художня творчість режисера: колажі, кераміка, ляльки, малюнки, асамбляжі. 1988 року відбулася його перша персональна виставка у Музеї народного вірменського мистецтва.


Значна частина творчої біографії Параджанова пов’язана з Україною. З 1952 по 1973 рік він з невеликими перервами жив в Україні та працював на Київській кіностудії ім. О. Довженка, де був лідером незалежного мистецького середовища, що сформувалося в часи «відлиги».

Саме в Україні він створив низку документальних та науково-популярних картин «Наталія Ужвій», «Думка», «Золоті руки», художні фільми «Перший хлопець», «Українська рапсодія», «Квітка на камені». А також всесвітньовідомий фільм «Тіні забутих предків», який приніс Параджанову міжнародне визнання та став взірцем українського поетичного кіно.  Загалом стрічка отримала 39 міжнародних нагород, 28 призів на різноманітних кінофестивалях (із них 24 – гран-прі). Протягом 1965-го — першого року прокату фільму -   його побачили 8,5 млн. глядачів. 1991-го оператору Юрію Іллєнку, акторці Ларисі Кадочниковій, художнику Григорію Якутовичу і покійному на той час Сергію Параджанову присудили за стрічку Шевченківську премію.

1973 року Сергія Параджанова за «український націоналізм та гомосексуалізм» засудили на 5 років таборів суворого режиму.

Після повернення, зважаючи на заборону жити в Україні, він поселився у Тбілісі і працював на кіностудії «Грузія-фільм».

Останньою завершеною картиною митця стала стрічка «Ашик-Керіб» (1988 р), яку режисер присвятив Андрію Тарковському . Своє останнє, передсмертне інтерв’ю українською мовою Сергій Йосипович дав  з нагоди київської прем'єри фільму «Ашик-Керіб» і на завершення бесіди вигукнув: «Хай живе Україна! Хай живе український націоналізм у тому сенсі, у якому розумію його я: не можна допустити, щоб настав час, коли не буде слова українською, не буде пісні української, не буде сонця українського і не буде соняшника українського!»


Дуже цікавими є спогади про Сергія Параджанова його друга Івана Михайловича Дзюби.

«Він ненавидів цю (радянську) владу, співчував українцям. Я пригадую 1968 рік, коли в Чехословаччину увійшли радянські війська і якісь москвичі, кінодіячі, прийшли до нього в гості. Він каже, трохи з викликом, бо був шокований подією: «Вам не стоит заниматься искусством. Лучше вводите войска в чужие страны. Это у вас лучшеполучаетея». Або в листі з обезтатареного Криму пише: «Весь Крым — «Бабий яр» в розах». Такий він був. Уся його щоденна поведінка була протестом проти цього стилю життя... хотів він бути поза політикою чи не хотів, але фактично він був великим чинником і естетичного, і політичного, і духовного протистояння цій системі»..


Сайт працює у тестовому режимі і поступово наповнюється інформацією.